З історії Миколаївського водопроводу

Серединський Олександр Валентинович
член науково-експортної ради державного архіву Миколаївської області, кандидат історичних наук

На початку сорокових років минулого століття водопостачання у Миколаєві забезпечувалося ґрунтовими водами. Вода подавалась електричними насосами до 16 колодязів (11 шахтних і 5 трубчатих) з глибини від шістнадцяти до шестидесяти метрів. Загальна довжина вуличної водопровідної мережі складала 104 кілометри, подача води регулювалася за допомогою водонапірної башти ємністю 600 кубометрів. При водопроводі діяла низка підсобних підприємств: водопровідні майстерні, лабораторія, трансформаторні підстанції та ін. Протяжність міської каналізаційної мережі сягала 37 кілометрів. Функціонувала потужна насосна станція та напірний водопровід довжиною 7 км для передачі стічних вод на очисні споруди [1].
Під час нацистської окупації міста, з 16 серпня 1941 року по 28 березня 1944 року, міський водопровід зазнав значних збитків. З шістнадцяти колодязів дев’ять було зруйновано, сім пошкоджено; підірвано фундамент водонапірної башти та зруйновано майстерні [2].

Після вигнання нацистів із Миколаєва розпочалася відбудова міського водопроводу і вже станом на 20 листопада 1944 року введено в експлуатацію 10 колодязів [3]. У 1948 році було піднято 4333,5 тис. кубометрів води. Миколаївський водопровід було відновлено до рівня довоєнної потужності. Працювало 15 колодязів, споруджено необхідне резервне устаткування (насоси, електромотори) і значно скорочено простій колодязів на ремонті. Довжина міської водопровідної мережі склала 106,8 кілометра, а головних водоводів – 16,8 кілометра. Усі об’єкти міської каналізації було повністю відновлено [4].

Однак у районі Далекої Слобідки, частково Водопровідної, Шосейної та Поперечних вулиць відчувалася нестача води. Тому у грудні 1948 року прийнято рішення збудувати новий водопровід у Миколаєві на базі підземних джерел с. Жовтневе (нині м. Миколаїв). Наприкінці червня 1950 року воду з с. Жовтневе було подано до міста. Додатковий об’єм до 7 тис. кубометрів води на добу значною мірою вирішив питання водопостачання населення та промисловості міста.

Одночасно у 1950 році приступили до розширення міської водопровідної мережі. На вулицях Херсонській, Малій Морській, Рибній, Громадянській та у селищі Новий Водопій прокладено 5,5 кілометра водопровідної мережі [5].

Також у 1948 році Миколаївський водоканал розпочав встановлення у міських дворах колонок системи Полякова, які функціонували і влітку, і взимку. Всього було встановлено 67 таких колонок. Тривали роботи і по облаштуванню вуличних водорозбірних колонок; протягом 1948 року установлено 12 колонок. Усього у місті налічувалося 18 діючих вуличних водорозбірних колонок [6].

1954 року Миколаївський водоканал відпустив мешканцям міста 7,9 мільйона кубометрів води, 1956 році – 10,8 мільйона кубометрів. У 1955 році протяжність міської водопровідної мережі склала 129,1 кілометра, у 1957 році – 136,3 кілометра. У цей період побудовано зливний стік по вулиці Карла Лібкнехта, що значно зменшило небезпеку затоплення окремих вулиць під час злив. Однак питання водопостачання міста не було до кінця вирішено [7].

З метою повного забезпечення водою населення та промисловості міста у 1956 році було розпочато будівництво нового водопроводу на базі Жовтневого водосховища Інгулецького каналу. Запуск Верхньоінгулецького водопроводу відбувся 30 квітня 1958 року, а вже у 1961 році основні споруди першої черги цього водопроводу видавали близько 40 тис. кубометрів води на добу, а споруди інших водопроводів – Жовтневого та Фалєєвського – близько 25 тис. кубометрів [8].

1967 року завершено роботи над другою чергою Верхньоінгулецького водопроводу потужністю 116 тис. кубометрів на добу, що дозволило істотно покращити водопостачання мешканців більшості житлових масивів міста. Також було прокладено водогін по вул. Свердлова, який задовольнив потреби у воді мешканців Сухого Фонтану та Лісків [9].

У 1971-1975 роках було прокладено більше 45 кілометрів водопровідної мережі, реконструйовано підводний канал та насосну станцію другого підйому; збудовано 28 кілометрів мережі господарської каналізації, реконструйовано головну насосну станцію, яка забезпечувала перекачку стоків за межі міста [10].

1979 року запущено третю чергу Верхньоінгулецького водопроводу потужністю 95 тис. кубометрів на добу [11].

На 1980 рік загальна довжина мережі Миколаївського водопроводу склала 499,4 кілометра, а каналізації – 258,8 кілометра, середньодобова подача води у місто складала 194 тис. кубометрів. Водоспоживання на одну людину з 160 літрів на добу у 1975 році було доведено до 208 літрів на добу у 1980 році.

У 1977-1979 роках збудовано першу чергу водопроводу Дніпро-Миколаїв. На першу чергу подавалось 116 тис. кубометрів води на добу, з яких, наприклад, Миколаївський Глиноземний завод щодобово отримував 30 тис. кубометрів на технічні потреби. Решта води йшла через Жовтневе водосховище на очисні споруди водопроводу. Невдовзі, після запуску підвищувальної насосної станції «Херсон» на водогоні «Дніпро-Миколаїв», подача води у місто збільшилася до 230 тис. кубометрів на добу [12].

У 1981-1982 роках побудовано 23,8 кілометра системи водопроводу і 9 кілометрів системи каналізації. Усього 1982 року на балансі виробничого об’єднання «Миколаївводоканал» перебувало 517 кілометрів водопровідних і 243 кілометри каналізаційних мереж, 1424 водорозбірних колонок і понад чотирьох тисяч одиниць запірної арматури різних діаметрів [13].

У другій половині 1980 років у Миколаєві знову постало питання забезпечення населення та промислових підприємств водою через зростання потреб, особливо влітку. З метою покращення водопостачання обласного центру було передбачено будівництво у 1987-1990 роках другої нитки водопроводу «Дніпро-Миколаїв» потужністю 210 тис. кубометрів води на добу [14].

Сьогодення, на жаль, внесло свої корективи у життєдіяльність Миколаєва. Після підриву водогону на Херсонщині, який забезпечував питною водою миколаївців, з травня 2022 року у помешканнях людей з кранів тече технічна вода. Надважкі умови, продиктовані часом і війною, змушують працівників «Миколаївводоканалу» працювати майже цілодобово – підтримувати працездатність обладнання і споруд водозаборів, насосних станцій, мереж водопостачання та каналізації, виконувати ремонтні роботи та реконструкції.

Список використаних джерел:
1. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО), ф. Р-1894, оп. 2, спр. 12, арк. 3, 8, 9.
2. ДАМО, ф. Р-1894, оп. 2, спр. 12, арк. 13, 16.
3. ДАМО, ф. Р-992, оп. 2, спр. 41, арк. 161.
4. ДАМО, ф. Р-2844, оп. 1, спр. 55, арк. 91, 100.
5. ДАМО, ф. Р-3422, оп. 1, спр. 72, арк. 1.
6. ДАМО, ф. Р-2844, оп. 1, спр. 55, арк. 92.
7. ДАМО, ф. Р-3422, оп. 1, спр. 307, арк. 4, 7.
8. ДАМО, ф. Р-2799, оп. 2, спр. 283, арк. 133-137; Кремінь Т.Д. Потік води живої. До 100-річчя заснування Миколаївського міського водопроводу (1906-2006). – Миколаїв: Вид-во «Іліон», 2006. – С. 118-119.
9. Кремінь Т.Д. Потік води живої… – С. 138.
10. Николаеву 200 лет, 1789-1989: Сб. документов и материалов. – Киев: Наук. Думка, 1989. – С. 320.
11. Кремінь Т.Д. Потік води живої… – С. 149.
12. ДАМО, ф. П-6, оп. 18, спр. 15, арк. 13, 23-25; Кремінь Т.Д. Потік води живої… – С. 153-154.
13. ДАМО, ф. П-6, оп. 19, спр. 24, арк. 38, 41.
14. ДАМО, ф. Р-992, оп. 12, спр. 4444, арк. 81.