Обличчя війни: захисники й визволителі
Вадим Янович народився 28 січня 1979 року в місті Первомайську Миколаївської області в робітничій родині. З 1986 по 1991 рік навчався в Первомайській загальноосвітній школі № 11. Однолітки завжди його поважали. У спогадах друзів він залишився добросовісною, старанною і працьовитою людиною. Закінчив Голованівський сільськогосподарський технікум за фахом механіка.
У 1997-1998 роках проходив дійсну строкову службу в Збройних силах України у складі 40-ї окремої десантно-штурмової бригади (м. Миколаїв). Після демобілізації працював на будівельних роботах. Не одружений.
27 березня 2014 року мобілізований на військову службу. Обіймав посаду командира відділення зв’язку взводу управління 2-ї гаубично-артилерійської батареї 79-ї окремої аеромобільної бригади.
Загинув 08 серпня 2014 року в прикордонній зоні біля села Дякове Антрацитівського району Луганської області напередодні виходу підрозділів 79-ї бригади з оточення. Під час обстрілу снаряд розірвався біля машини, внаслідок чого Вадим отримав осколкове поранення в шию.
Похований в місті Первомайську Миколаївської області на кладовищі по вулиці Червонофлотській, мікрорайон Богопіль.
Указом Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 нагороджений «Орденом за мужність ІІІ ступеню» посмертно.
У вересні 2015 року Первомайська міська рада присвоїла Вадиму Яновичу посмертно звання «Почесний громадянин міста Первомайська».
У 2015 році на фасаді ліцею «Лідер» Первомайської міської ради Миколаївської області встановлено пам’ятну меморіальну дошку Вадиму Яновичу (м. Первомайськ, вул. Театральна, 26/1).
Його ім’ям у 2016 році названо одну з вулиць міста Первомайська.
Микола Гуцаленко народився 19 грудня 1991 року в місті Первомайську Миколаївської області. Микола навчався у дитячому садочку № 6 «Дзвіночок», потім у загальноосвітній школі № 11.
З дитинства захоплювався веслуванням, тренувався у Первомайській дитячій юнацькій спортивній школі у тренера О. Федорченка.
У 2005 році вступив до Миколаївського вищого училища фізичної культури (тренер – О. Шевченко). Протягом восьми років входив до складу збірної Миколаївської області. У складі байдарки-двійки разом з А. Сачковським виконав норматив майстра спорту. На чемпіонаті України 2014 року на байдарці-двійці в парі з В. Деревинським посів третє місце з марафону. Майстер спорту України з веслування.
У 2014 році залишив навчання в університеті і вступив до війська. Після проходження служби у лавах Збройних сил України вирішив своє життя присвятити служінню Батьківщині. Пройшов щаблями військової кар’єри від солдата до командира взводу, молодшого лейтенанта. Брав участь в обороні Донецького аеропорту, боях під Мар’їнкою, на Савур-могилі.
21 лютого 2017 року отримав важке поранення у зоні проведення АТО в районі Авдіївки, внаслідок чого впав у кому. Шпиталізований до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні.
Помер 23 лютого 2017 року. Похований в місті Миколаєві.
Без Миколи лишились дружина й доньки 10 років та спільна дитина 7 місяців.
Український військовик, командир 2-го десантно-штурмового взводу3-ї роти 1-го батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, молодший лейтенант Микола Гуцаленко за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25.12.2015) та орденом Богдана Хмельницького III ступеня (10.04.2017, посмертно).
Рішенням 70-ї сесії Первомайської міської ради 7-го скликання від 04 вересня 2018 року № 9 присвоєно Миколі Гуцаленку посмертно звання «Почесний громадянин міста Первомайська».
Слободянюк Роман народився 12 січня 1990 року. З 1995 по 2006 рік навчався в Первомайській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 9. Відзначився цілеспрямованістю, відповідальністю. Роман брав активну участь у громадській роботі, був активним учасником шкільного самоврядування. Ініціатор різних суспільних справ. Очолював спортивний напрямок роботи у школі. З 15 років наполегливо займався спортом, відвідував секцію важкої атлетики, готував себе до служби у Збройних Силах України.
Виховувався в робітничій родині. З раннього дитинства батьки прищеплювали Роману любов до праці, шанобливе ставлення до старшого покоління, відповідальність за свої вчинки.
Після закінчення школи Роман вступив до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова на факультет «Інформаційні технології». Успішно його закінчив і пов’язав своє життя зі службою в Збройних Силах України. Це не було випадковістю, адже він готував себе до цього все своє шкільне та студентське життя. За велінням серця пішов захищати Вітчизну й у серпні 2014 року загинув як герой під Іловайськом. Служив за контрактом.
Похований 21 січня 2015 року в місті Первомайську Миколаївської області на кладовищі по вулиці Кам’яномостівській.
У травня 2015 року, на честь Романа Слободянюка, на будівлі Первомайської гімназії № 9 Первомайської міської ради Миколаївської області встановлено пам’ятну меморіальну дошку (м. Первомайськ, вул. Юності, 7).
Указом Президента України від 17 липня 2015 року № 436/2015 нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно.
У вересні 2015 року Первомайська міська рада своїм рішенням присвоїла посмертно звання «Почесний громадянин міста Первомайська» Роману Слободянюку.
Роман Довгий народився 22 лютого 1991 року. Виховувався в робітничій родині. З раннього дитинства батьки прищеплювали хлопцю любов до праці, шанобливе ставлення до старшого покоління, відповідальність за свої вчинки. Юнак завжди доводив будь-яку справу до кінця. Чуйний, уважний, готовий завжди прийти на допомогу іншим. Однокласники поважали його за скромність, чесність і порядність.
Закінчивши вечірню школу, проживав разом з мамою, меншим братом та вітчимом. Пізніше вирішив пов’язати своє життя зі службою у Збройних Силах України та пішов служити за контрактом. Роман служив у 108-му батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
23 вересня 2017 року виконуючи свій військовий обов’язок Роман Сергійович Довгий загинув як герой…
В останній путь загиблого проводжали з батьківської домівки. Поховано Романа на міському кладовищі по вулиці Кам’яномостівській.
Старшому солдату 10-го гірського штурмового відділення військової частини А3715 Роману Довгому загиблому у ході виконання бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції, за видатні заслуги та значний особистий вклад у захист територіальної цілісності України, збереження миру та спокою в державі та місті Первомайську присвоєно посмертно звання «Почесний громадянин міста Первомайська».
Дмитро Власенко народився 19 серпня 1982 року у селі Грушівка Первомайського району Миколаївської області. Після закінчення у 1997 році Грушівської ЗОШ I-II ст. навчався у Мигіївському аграрному технікумі за спеціальністю «Зоотехнік». Закінчив Первомайську дитячу юнацьку спортивну школу. Основний гравець Первомайської ФК «Тютюн». З 2003 року був тренером дитячої футбольної команди ДЮСШ. З 2001 по 2017 рік працював у фермерському господарстві «САТУРН» охоронцем.
У 2017 році призваний до лав Збройних Сил України за контрактом на посаду старшого матроса 503-го окремого батальйону морської піхоти Військово-Морських Сил ЗСУ. Неодноразово брав участь в зоні проведення операції об’єднаних сил на сході України. Робив невелику паузу, а потім у 2020 підписав новий контракт.
02 лютого 2021 року виконуючи військовий обов’язок старший стрілець 2 десантно-штурмового відділення, 2 десантно-штурмового взводу, десантно-штурмової роти військової частини А1275 Власенко Дмитро загинув від кулі снайпера поблизу села Шуми Донецької області.
Друзі, знайомі та побратими згадують Дмитра як добру, порядну, відважну людину. Він любив тварин та захоплювався читанням, мріяв та будував плани на майбутнє…
Похований на кладовищі Грушівського старостинського округу Первомайської міської територіальної громади.
Олександр Слободанюк народився 07 січня 1972 року на Одещині, в сім’ї військових. Жив у селі Наділкове Савранського району Одеської області, потім разом із батьками мешкав у місті Первомайську Миколаївської області. Тут Олександр провів значну частину свого життя, закінчив загальноосвітню школу №15. Навчався в Одеському університеті внутрішніх справ і пішов працювати слідчим – спершу в місті Саврань на Одещині, а згодом – у Києві. В органах внутрішніх справ мав офіцерське звання, вийшов на пенсію за вислугою років.
А потім служба у військових частинах, участь в операції об’єднаних сил… Спершу служив у прикордонних військах, у 2015-2016 роках – у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Згодом підписав контракт із 72 окремою механізованою бригадою, зокрема, воював у Гранітному.
19 січня 2020 року, під час одного з обстрілів Збройних Сил України військовослужбовець отримав поранення, але евакуювати з позиції його не встигли – наступною в чоловіка влучила снайперська куля…
Неоголошена війна на Сході України забрала ще одного Героя. Залишилося двоє дітей, батьки та сестра.
Поховано захисника України, молодшого сержанта 72-ї окремої механізованої бригади, Олександра Слободанюка на міському кладовищі по вулиці Кам`яномостівській.
Максим Сенкевич народився 20 лютого 1989 року в селі Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області.
Старший лейтенант, командир взводу (виконуючий обов’язки) командира роти) 28-ї окремої механізованої бригади.
Загинув в бою 10 листопада 2014 року, коли в 150 метрах від опорного пункту бригади поблизу села Березове Мар’їнського району Донецької області була виявлена російська розвідувально-диверсійна група. Мотострілки вийшли на перехват. В цей час противнику підійшло підкріплення не менше 50 осіб з мінометами та гранатометами. В ближньому бою противник був розбитий, втративши не менше 10 осіб.
Похований на кладовищі в селі Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області. Залишилися мати, сестра, дружина й донька.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Сенкевич Максим нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня посмертно.
Портрет на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві.
На честь Максима в Чаусівському навчально-виховному комплексі № 1 Первомайської районної ради та Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського встановлено меморіальні дошки.
Олександр Завірюха народився 15 грудня 1992 року в селі Кам’яна Балка Первомайського району Миколаївської області. У 2009 році закінчив загальноосвітню школу села Кам’яна Балка, у 2012 році – Южноукраїнський професійний машинобудівний ліцей (нині – Южноукраїнський професійний ліцей) за професією: «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування».
Проходив військову службу за контрактом у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв). Прийшов до Збройних сил України на посаду водія-механіка. Спершу керував автотехнікою, згодом пересів за кермо бронетранспортеру БТР-80. З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
Відзначився мужністю під час боїв 11-12 липня поблизу Зеленопілля: разом із бойовими товаришами врятував життя великій кількості поранених, вивізши їх у безпечну зону.
28 вересня 2014 року здійснював ротацію десантників з Пісків до Донецького аеропорту. Загинув від прямого влучення ворожого танку в бронетранспортер під час виходу на бойові позиції в районі терміналу ДАП.
По смерті залишив стареньку матір. Похований 06 грудня 2014 року на кладовищі за місцем народження, в селі Кам’яна Балка.
13 жовтня 2015 року в місті Южноукраїнськ на фасаді будівлі Южноукраїнського професійного ліцею, на честь Олександра відкрито меморіальну дошку (проспект Незалежності, 37).
Солдата Олександра Завірюху Указом Президента України від 15.05.2015 № 270/2015 за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджено орденом «За мужність» III ступеню посмертно.
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» посмертно. У вересні 2016 року встановлено пам’ятну дошку в меморіалі слави села Кам’яна Балка.