До 160-ї річниці Січневого повстання 1863-1864 років

Польське (або Січневе) повстання 1863-1864 років є однією з визначних подій національно-визвольного руху виступів ХІХ ст. Провідні демократичні сили Польщі, натхнені змінами у Європі, наприкінці 1850-х років активізували свою діяльність. 1861 року вони розділилися згідно зі своїми політичними поглядами на два табори – так званих “білих” та “червоних”. До першого належали переважно представники шляхти, які вважали доцільним пасивний внутрішній спротив російському самодержавству та поступове поновлення Речі Посполитої у межах, які Польща мала до Першого поділу (1772 рік), погоджуючись при цьому на часткову втрату автономії. Натомість другі являли собою більш строкату партію – до “червоних” належали як представники шляхти й інтелігенції, так і міщани й селяни. Вони дотримувалися радикальних поглядів, вважаючи, що єдиним засобом звільнення Польщі може бути збройний виступ. Більшість з них також прагнула відновити кордони Польщі 1772 року, і лише певна частка визнавала право на незалежність Литви та України.

Масовий рекрутський набір 1863 року став приводом для початку Січневого повстання, а його причиною була реалізовувана тривалий час репресивна політика російського уряду, спрямована на перетворення поляків на пересічних підданих російської імперії. 15 січня 1863 року, у зв’язку з початком повстання у Царстві Польському та західних губерніях, усі прикордонні Царству Польському повіти західних губерній оголошувалися у воєнному стані, а захоплені зі зброєю повстанці підлягали суду за польовими карними законами.

Січневе повстання поширилося на сучасні території Польщі, України, Литви та Білорусі, але, незважаючи на його ретельну підготовку, масовість і самовіддану боротьбу повстанців, сил для перемоги у них не вистачило. Невдачу повстання було закладено вже від початку, зокрема, помилкою організаторів можна вважати безперервне протистояння партій “білих” та “червоних”.
Навесні 1864 року було оприлюднено укази про селянську реформу, яка у західних губерніях провадилася на більш вигідних умовах, ніж в інших регіонах імперії. Це привернуло селянство на бік уряду та певним чином заспокоїло його. Влітку 1864 року повстання було остаточно придушено. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні учасників стратили, тисячі вислали до Сибіру або віддали до армії, а їхнє майно конфіскували.

Реакційна політика уряду російської імперії після Січневого повстання врешті вилилася у перетворення Царства Польського на Варшавське генерал-губернаторство (1874-1916 роки) у складі 10-ти губерній, організованих на кшталт адміністративно-територіальних одиниць російської імперії.
Незважаючи на крах Польського повстання 1863-1864 років, його вплив на подальшу історію Європи неможливо переоцінити. Воно сприяло загальному піднесенню патріотичного духу серед народів як російської імперії, так і інших народів, що знаходилися у складі великих держав та відчували свої права утисненими.

У державному архіві Миколаївської області зберігається значна кількість циркулярів Міністерства внутрішніх справ та ІІІ відділення власної його імператорської величності канцелярії – органу політичного розшуку й слідства в російській імперії, заснованого для боротьби з революційними і опозиційними імперській владі рухами, щодо безпосередніх учасників Січневого повстання, а також опозиційно налаштованих до російського імперського уряду поляків і представників інших націй та переслідуваних за різними статтями законодавства російської імперії.

Ці документи знаходяться у фондах «Канцелярія Миколаївського військового губернатора» (ф. 230) і «Миколаївська міська поліція» (ф. 231). Застосовуючи таємні циркуляри, імперська влада приховано застосовувала репресії та організовувала переслідування представників усіх верств населення колишньої Речі Посполитої, незалежно від регіону, національності, соціального стану. Важливим документальним комплексом для вивчення історії повстання є листування Миколаївського військового губернатора з різними органами влади, у т. ч. із Миколаївською міською поліцією про виконання надісланих із Санкт-Петербурга вказівок.

Перелік документів:
1. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ щодо дотримання порядку супроводження висланих із Царства Польського і Західного краю осіб до місця їх заслання у Сибір, 01 квітня 1864 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 695, арк. 3).
2. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ із вимогою етапування політичних в’язнів із відповідними супровідними документами, 01 серпня 1864 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 695, арк. 36-37 зв.).
3. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ про обов’язкове пересилання кореспонденції політичних в’язнів до Управління генерал-поліцмейстера Царства Польського, 14 липня 1864 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 695, арк. 39);
4. Лист Миколаївського військового губернатора Миколаївському поліцмейстеру з інструкціями щодо поширення законодавства про переслідування втікачів – учасників повстання 1863-1864 років, уродженців Царства Польського, на аналогічні категорії засуджених – уродженців західних губерній, 02 червня 1865 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 821, арк. 7, 7 зв.).
5. Лист Миколаївського військового губернатора Миколаївському поліцмейстеру про контрольні заходи в порту і на митниці у зв’язку з можливим проривом поляків через Херсонську губернію та наступ на Поділля і Волинь, 01 грудня 1865 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 821, арк. 99, 99 зв., 113).
6. Лист Миколаївського військового губернатора Миколаївському поліцмейстеру про виконання циркуляра № 1456, згідно з яким однодворцям і селянам – уродженцям західних губерній заборонялося після відбуття покарання поселятися у Царстві Польському, 19 грудня 1867 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 779, арк. 242-244).
7. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ про виключення низки губерній зі списку місцевостей, де дозволено поселятися молодим людям, які у віці до 20 років брали участь у повстанні 1863-1864 років, 28 серпня 1869 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 992, арк. 25-25 зв.).
8. Лист Миколаївського військового губернатора Миколаївському поліцмейстеру про намір поляків, членів організації «L’International», перебратися з Константинополя до Миколаєва для проникнення на територію російської імперії, 04 квітня 1871 року (ДАМО. Ф. 231, оп. 1, спр. 992, арк. 73, 73 зв.).
9. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ стосовно необхідності встановлення негласного нагляду у разі прибуття до російської імперії учасника польського повстання 1863-1864 років – графа Едуарда Де-Шуазель-Гуф’є, котрий перебував під слідством через участь у польській революційній організації та був позбавлений російського підданства, 22 лютого 1873 року (ДАМО. Ф. 230, оп. 1, спр. 9142, арк. 97).
10. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ за результатами розгляду військовопідсудних справ щодо осіб, засуджених заочно за законами воєнного часу і визнаних винними за участь у повстанні 1863-1864 років та втечу за кордон, опис фізичних прикмет Карла Мацевича, Адольфа Олізара, Петра Томашевського, Романа Малуя, Миколи Шипинського та Антона Вишневського, 07 березня 1873 року (ДАМО. Ф. 230, оп. 1, спр. 9142, арк. 103-104).
11. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ за результатами розгляду військовопідсудних справ щодо осіб, засуджених заочно за законами воєнного часу і визнаних винними за участь у повстанні 1863-1864 років та втечу за кордон, опис фізичних прикмет Станіслава Левицького, Марцелія Тишкевича, Агатона Гузовського, Іполита Омелянського, Карла Бронюка та Йосифа Свідерського, 27 квітня 1873 року (ДАМО. Ф. 230, оп. 1, спр. 9142, арк. 144-145).
12. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ про призупинення люстрації кореспонденції поляків, висланих із політичних причин із Царства Польського і західних губерній, 02 травня 1873 року (ДАМО. Ф. 230, оп. 1, спр. 9142, арк. 152).
13. Циркуляр Міністерства внутрішніх справ про призупинення негласного поліцейського нагляду за особами, які вийшли у відставку з військової служби з початком повстання 1863-1864 років і не виявили політичної неблагонадійності, 05 травня 1873 року (ДАМО. Ф. 230, оп. 1, спр. 9142, арк. 153).